Місцева історична навігація

Невелике поселення серед густих смерекових лісів Східниця виникло десь, як згадують старожили, в IX – XIII столітті. Було навколо річки небагато халуп, господарі яких займались землеробством, годівлею худоби, коней. Через село не було прокладено прохідних шляхів із – за густоти лісів. Навіть населення із гірських районів, коли йшли до Дрогобича за сіллю, в Східницю не заходили. А самі східничани добирались до Борислава через густі ліси, що було небезпечно, так як в лісах було багато звірів. Часом через густий ліс, що пролягав через Бухів, прорубали проїзну дорогу для проїзду фіри з кіньми. То вже було велике здобуття, бо це вже був свого роду відкритий торговий шлях. Ним можна було провезти сіль, залізо, зерно, молочні вироби, деревину та іншу продукцію. Вапно не завозили, хати змащували глиною, а згодом в нижньому кінці знайшли білий камінь, який перепалювали на вапно спочатку на вогні, а потім на древесному вугіллі. Вапно було дуже гарне, білесеньке, ще донедавна в ковальських печах перепалювали цей білий камінь на вапно. Згодом цю місцевість назвали ВАПНЯРКА. Як відомо, життя східничан за панської Польщі відзначалось дискримінацією місцевої людяності усіх її аспектах. В той період часу на Східницько – Урицькому нафтовому родовищі свердловин, з яких добували нафту, було багато. Називали вони свердловини іменами, частіше жіночими, бо вважалось, що жінки приносять удачу. І так, по сьогоднішній день залишились ці назви. В районі вулиці Шевченка, недалеко від джерела № 2 – С розташована «Маріля». Ця назва має трішки трагічне походження. Один польський пан, який панував в той час, мав доньку, яку звали Мариля. Одного разу, гуляючи, дівчина не побачила «копанку з нафтою» і втопилась. З того моменту цю місцевість називають «Маріля» на честь доньки польського пана, який панував в Східниці. В період, коли в Східниці панували поляки, і все було їхнє, окремі гірські райони називались «Кальварія», «Кичера». До сьогодні ці назви залишились. От, наприклад, «Кичера» в Східниці називають місцевості в районах вулиць: Довбуша, Зарічної та Шевченка. Тому що, вони всі знаходяться на підвищеннях, на горі і це їх відрізняло від тих, які проживали в низовинах. В давнину теперішня вулиця Промислова називалась «Томин Яр». Там проживали два брати Том і Ясь, звідси і прийшли перші прізвища жителів Східниці – Томин і Яців. Район, де знаходиться УАПЦ Святого Миколая побудована отцем Юрієм Голодом, називається «Костіл», «Костьол». Тому що, за поляків там було побудовано Польський Костьол, куди всі ходили молитись. А також було дуже важливим те, що він був побудований на горі, бо поляки завжди хотіли, щоб визначні пам’ятки можна було побачити з будь – якого куточка селища. В той час східничан дивувала княжна Любомирська. Ніхто не знав звідки вона приїхала, але всі знали, що походить вона з багатого роду. А була вона прекрасна людина, зав’язала дружбу з місцевими жінками, допомагала їм чим могла, навчала їх, пригощала їх, за що її поважали та любили, а називали її пані княжна. Одного разу княжна Любомирська зібрала громаду селян і проголосила: «Слухайте, люди добрі, я бачу, що ви маєте худобу. Я дарую вам у верхньому кінці селища так званий «Турків» у вашу власність безплатно для випасання худоби. Всі селяни мають рівні права на випасання худоби, щоб не було чвар.» Селяни назвали цю землю «Толокою», так вона називається по сьогоднішній день. Так якось само склалось, що, як тоді називали, село Східниця поділилось на дві частини: нижня частина називалась Пасічки, а верхня – Вишній кінець. У нижній частині, Пасічках, мешкали переважно самі євреї і були розміщені торгові точки, як тоді називали – склепи. Правда, по середині села був один український кооператив, одна корчма, один польський магазин, який називався «Польське Кулко». А далі на Пасічках було шість ресторанів, де в основному торгували алкогольними напоями. На Пасічках завжди було людно та шумно, багато людей приходило з навколишніх сіл за покупками різного товару та й своє продавати: м’ясо, кури, яйця, молоко. Багато працювало робітників із оточуючих сіл в Східниці на нафтових промислах. Верхня частина села – Вишній кінець – займалася сільським господарством, держали коней, корів, обробляли землю, сіяли жито, овес, ячмінь. В селі було понад 200 коней, багато корів, свиней. Кіньми возили ліс, дрова, обробляли землю, возили різні матеріали та продукти з Борислава та Дробича. Матеріали: Паращак І.О.”Східниця — життя моє. Спогади” (частина 2), 2008 “Східниця — бальнеологічна столиця Карпат” Літописець В’ячеслав, Дрогобич, 2009